"Всі наші діти різні, але всі цінні"
Однією із фундаментальних цінностей сучасного суспільства є право кожної дитини на якісну освіту. На сьогодні це спільна відповідальність держави, батьків і вчителів. Будь-яка дитина, незалежно від її особливостей, має можливість навчатися в загальноосвітньому закладі разом зі своїми ровесниками, що є найважливішим принципом інклюзивної освіти. З огляду на актуальні виклики, пов'язані з пандемією COVID-19, воєнними діями в Україні потреба в інклюзивній освіті стала ще більшою, оскільки вона відіграє ключову роль у становленні дітей з особливими освітніми потребами.
У січні 2024 року в Решетилівці запрацював новостворений Інклюзивно-ресурсний центр, який очолила амбітна, принципова і впевнена у своїх силах Аліна Корячка. Про те, як все починалося, стан справ зараз та перспективи на майбутнє ми говоримо вже в оновленому та повністю адаптованому сучасному приміщенні ІРЦ.
- Аліно Володимирівно, які передумови створення Інклюзивно-ресурсного центру у нашій громаді?
- Найперша, і, мабуть, найголовніша передумова - це збільшення кількості дітей з особливими освітніми потребами. На превеликий жаль ми спостерігаємо зараз невтішну статистику: якщо в минулому році у закладах освіти інклюзивним навчанням було охоплено 89 дітей з ООП, то зараз це вже 115.
Звісно, починати завжди важко. У нашому випадку приміщення було, кімнати теж, але так як заклад готувався приймати дітей, що отримуватимуть корекційні послуги, то, звичайно, хотілося все зробити заново. Були такі кімнати, де весь будівельний матеріал знімався до цегли, на окремі ділянки роботи йшло багато матеріалів, часу, людського ресурсу. Зараз все зроблено з нуля: ремонт, нове умеблювання, матеріали, засоби корекції, тренажери. Наш Центр відповідає всім вимогам та облаштований за принципом безбар'єрності. Це стосується не лише туалету для дітей з інвалідністю, а й інших пристосувань. Всього на ремонт та обладнання було використано 500 тис.грн. з місцевого бюджету.
- Розкажіть про свій досвід у сфері інклюзивної освіти.
- 13 років я працювала в ЗДО “Ромашка” соціальним педагогом і одночасно поєднувала з посадою вихователя. З них останні 5 років соціальним педагогом та вчителем-дефектологом, оскільки здобула вищу освіту за спеціальністю “дефектологія, логопедія” у Полтавському національному педагогічному університеті ім. В.Г. Короленка. В садочку активно займалася інклюзивними дітками, налагодила зв'язок з батьками.
- Підтримка дітей з особливими освітніми потребами передбачає комплексну роботу. Який спектр послуг Центр надає дітям?
- У своїй роботі ми керуємося Положенням “Про інклюзивно-ресурсний центр”, у якому чітко зазначено, які категорії дітей ми беремо на заняття і які надаємо послуги. Це психолого-педагогічні та корекційно-розвиткові послуги, а також комплексна психолого-педагогічна оцінка розвитку дитини, системний та кваліфікований супровід дітей з ООП. Чотири консультанти проводять заняття, які спрямовані на розвиток мовлення, пам'яті, уваги, мислення, соціально-побутового орієнтування, тобто формування елементарних навичок самообслуговування.
На сьогодні з початку року вже проведено 68 комплексних психолого-педагогічних оцінок розвитку дитини, тоді як інші центри в рік проводять 40-50. З чим це пов'язано? Раніше діти з ООП обслуговувалися Терешківським ІРЦ, який здійснював виїзні прийоми, переважно учнів закладів освіти. Батьки ж, які не знали про це, або їх діти потребували стабільних корекційних занять, самостійно шукали шляхи виходу на якісь реабілітаційні заклади і їхали туди. Зараз вже всі знають, що у Решетилівській громаді є свій Інклюзивно-ресурсний центр, куди можна звернутися у будь-який час. Це набагато зручніше і доступніше.
- Чи присутня співпраця з місцевими закладами освіти, колегами з інших громад?
- Звичайно, без цього наша робота була б неповноцінною. Діти, які відвідують садочки чи школи і перебувають на інклюзивному навчанні - це наші клієнти, на яких розраховані послуги Центру. Серед них і діти з числа внутрішньо-переміщених осіб, послуги яким надаються першочергово. Але, наголошую, не всі діти з ООП, які відвідують заклади освіти потрапляють до нас, так як ми надаємо послуги тільки тим дітям, які не мають відповідних спеціалістів у своїх закладах. Коли немає психолога чи логопеда, то дитина може приходити на заняття до нас. Всіх дітей одночасно ми не можемо охопити.
Оскільки їх кількість досить велика, а фахівців бракує, ми намагаємося брати навіть дітей з тяжкими медичними діагнозами - це 4-5 рівень підтримки (прим. авт. - всього існує 5 рівнів підтримки дітей з особливими освітніми потребами: 1 - на рівні закладу освіти, посилений супровід без асистента вчителя, з 2 по 5 є потреба в асистенті учителя і в окремих випадках - асистенті окремої дитини, коли є тяжкі порушення - інтелектуальні, фізичні, соціо-адаптаційні та ін.). Коли у заклад приходить дитина з ООП, одразу для неї створюється команда психолого-педагогічного супроводу, з числа директора школи, методиста чи заступника, класного керівника або вихователя, психолога, чи інших наявних спеціалістів, якщо є, і одного із консультантів нашого ІРЦ. Також можуть бути залучені медичні та соціальні працівники. Разом ми складаємо індивідуальну програму розвитку дитини, розробляємо документи, рекомендуємо заняття. Програма розрахована на один рік, але за потреби, наприклад, якщо присутня позитивна динаміка, ми вносимо зміни.
Також ми маємо налагоджену співпрацю із вже згаданим Терешківським ІРЦ, директор якого - Світлана Кривенко - ніколи не відмовляла нам у настановчих порадах, навіть коли ми вже почали працювати самостійно. Крім того, ми переймали досвід у одному із Полтавських ІРЦ під керівництвом Сергія Зайцева. Полтавська академія неперервної освіти ім. М.В. Остроградського повсякчас надає нам різного роду методичну допомогу, запрошує до навчання та участі у корисних вебінарах.
- А як щодо батьків?
- Вони звертаються до нас за консультаціями і для того, щоб ми зробили комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини, тобто дали висновок, згідно якого дитині буде рекомендована інклюзивна форма навчання. Взагалі форму навчання обирають батьки, ми ж можемо лише рекомендувати, всі наші висновки мають рекомендаційний характер. В подальшому ми плануємо проводити навчання з батьками і залучати їх до релаксуючих тренінгів, оскільки часто вони бувають дуже емоційно виснажені.
- Зараз все більше ширяться розмови про педагогічну занедбаність дітей. Що це таке і чи дійсно в цьому винна пандемія коронавірусу та війна?
- Великою проблемою в закладах освіти є брак фахівців, бо в селах немає психологів, реабілітологів, логопедів, дефектологів. Коронавірус і війна - те, на що ми не можемо вплинути, хоча це, безумовно, впливає на нас і наших дітей. За освіту, розвиток, навчання і виховання відповідають тільки батьки - це прописано в Законі України “Про освіту”. Проте є тонка межа між тим, коли дитина може вчитися самостійно і не потребує контролю чи підтримки з боку батьків, а є коли присутня тотальна байдужість до дитини і її життя в принципі. Педагогічно-занедбані діти бувають не лише у сім'ях зі складними життєвими обставинами. Це стереотип. На сьогодні такі діти можуть бути в цілком успішних і благополучних родинах. Дитина вважається педагогічно занедбаною, коли знання, які вона має, не відповідають її вікові, при збереженому інтелекті, при відсутності будь-яких діагнозів, і в той же час без посиленої підтримки від батьків і вчителів. Маємо надію, що таких дітей стане менше, так як ми всі разом будемо максимально спрямовувати свої сили їм на допомогу, а заклади освіти проводитимуть роз'яснювальну роботу з батьками щодо якості виконання ними батьківських обов'язків.
- В особистій розмові Ви говорили, що працюєте за принципом “рівний рівному” і ніколи не ставите себе вище за своїх консультантів. Ваша команда - яка вона?
- Вона крута! (сміється). Я отримую неймовірне задоволення від того, що ми злагоджений колектив і працюємо як один єдиний механізм, а в екстрених ситуаціях ще більше єднаємося. Хтось може подумати, що наші фахівці недостатньо обізнані, але ми запрошуємо прийти і переконатися в протилежному особисто. Всі, хто до нас звертається, отримують якісну кваліфіковану допомогу або роз'яснення. Загалом, у мене є всі підстави пишатися своїм колективом, вони моя надійна опора. Я щодня бачу, з яким настроєм вони йдуть працювати, як дівчата люблять те, чим займаються, як самовдосконалюються і хочуть знати більше. У свою чергу, якщо виникають зауваження, ми толерантно їх обговорюємо, я не хочу в них відбивати бажання до роботи. В діалозі ми все вирішуємо, а коли доходимо до істини, значить зростаємо і розвиваємося.
- Коли ми говоримо про досягнення дітей з ООП у Вас мимоволі блищать очі…
- Знаєте, це дуже кропітка робота. Я взагалі вважаю, що з дітьми з ООП повинні працювати люди не заради зарплати, не заради якогось статусу, а ті, хто живе своєю роботою і відчуває її серцем. Найперше досягнення педагога - зробити все для того, аби дитина його прийняла. Далеко не з усіма можна налагодити контакт, не всі діти пускають у свій світ. Але коли ми проводимо заняття і потім бачимо хай і маленькі, але результати, то цьому не можна не радіти, адже дитина чує тебе і розуміє. Це може бути насправді величезним досягненням для дитини, яка до цього не могла виконати елементарних дій чи не мала навичок. Такі моменти дуже щемкі, викликають сльози. Бо коли бачиш результати, то розумієш, що у дитини є шанс на нормальне життя в соціумі.
- Які найбільші виклики стоять перед Центром сьогодні?
- Мабуть, найбільший виклик - це збільшення кількості інклюзивних дітей. Хочеться фізично змогти охопити всіх, надати свою підтримку всім дітям. Як працювати - ми знаємо, що робити з кожною дитиною - ми знаємо, як допомогти педагогам - ми знаємо. Але хотілося б бути почутими батьками, яких інколи доводиться вмовляти звернутися до нас. Ми намагаємося знайти підхід і до них також, бо час іде, певний період розвитку дитини втрачається і тут важливо вчасно відреагувати та почати заняття. Добре, коли вчителі знаходять потрібні слова. Є батьки, яких просто лякає слово "інклюзія", а є навпаки - які просять для своєї дитини все, що тільки може надати ІРЦ, вони відкриті і не бояться, бо розуміють, що потрібно працювати з дитиною просто зараз, щоб досягти бажаних змін.
- Що заплановано в Інклюзивно-ресурсному центрі на перспективу?
- Здійснити підтримку педагогів, вчителів та їх асистентів в плані навчання. Хочемо разом із ЦПРПП провести для них серію тренінгів. Також плануємо проводити заходи з батьками, які будуть спрямовані на психологічне розвантаження.
Ми вдячні Решетилівській міській раді, депутатам, відділу освіти, які сприяли виділенню коштів, створенню Центру і координували роботу. Зараз закуплені ще не всі засоби корекції, які б хотілося мати в ІРЦ, але іде війна і ми розуміємо, що потрібно шукати спонсорів, і не "тягти" на себе всі кошти. Проте вони витрачені не даремно, це інвестиція у майбутнє. Крім цього намагаємося знайти проєкти, в яких зможемо брати участь, це теж буде непоганою підтримкою для нас.
Взагалі, наша мрія - це зменшення кількості дітей з ООП. Щоб тих, хто потребує зараз допомоги ми змогли вивести на позитивний рівень розвитку. Всі діти особистості і я вірю, що кожна знайде своє місце у світі. На Серпневій конференції-2024 Радниця-Уповноважена Президентом України з питань безбар'єрності Тетяна Ломакіна сказала: "Всі наші діти різні, але всі цінні". Тож нехай ці слова стануть своєрідним гаслом нашого Інклюзивно-ресурсного центру.
Юлія Антонець
